Опори, які формують нашу особисту і колективну стійкість.
У часи, коли українці переживають найважчі випробування сучасності, коли майже кожна людина зазнала втрати близьких, коли руйнування і пошкодження зачепили чи не кожне місто, а базові потреби руйнуються миттєво, коли нічні атаки ворога створюють постійний психологічний тиск і тривогу за життя, постає питання: де межа нашої стійкості і як не опинитися за цією межею?
Говорячи про стійкість, ми маємо на увазі здатність успішно адаптуватися після пережитих труднощів, травм, трагедій, загроз або інших значних джерел стресу.
Стійкість – це здатність відновлюватися.
Стійкість і сила людей, їхня здатність об’єднуватися і діяти разом – є ключем до стійкості суспільства в цілому.
Як же зберегти стійкість – як особисту, так і колективну – в умовах, коли катастрофи не минають, а виникають постійно, а їхній масштаб і руйнівний вплив лише зростає вже багато років поспіль?
Наша спільна здатність відновлюватися формується на декількох рівнях: один – це людина та її родина, другий – спільноти та суспільство загалом. При цьому рівень особистої стійкості людей і їхніх родин залежить від рівня стійкості спільнот і суспільства загалом, і навпаки.
Для людини межа стійкості настає тоді, коли вона більшу частину часу відчуває стрес і тривогу, швидко втрачає внутрішню рівновагу, ізолюється навіть від близьких, не відчуває сенсу життя і втрачає бажання продовжувати рух вперед, навіть у щоденних справах. Для родини загроза стійкості проявляється у втраті гармонії у стосунках, відчутті самотності, відсутності спільних інтересів, підтримки та піклування один про одного, проявах агресії і насильства, недбалого та жорстокого ставлення до дітей.
Ключовими інструментами відновлення стійкості людей і родин є якісна психологічна підтримка у кризових станах, набуття навичок самовідновлення та створення культури взаємодопомоги через заходи зі згуртування.
Стійкість спільнот і суспільства загалом опиняється під загрозою, коли люди ізольовані один від одного, не можуть швидко згуртуватися, самоорганізуватися і діяти злагоджено під час кризи, не здатні адаптуватися до змін і відновлювати спільне середовище після потрясінь. Важливо зазначити, що крім прямих атак і руйнування інфраструктури, ворог активно використовує методи “роз’єднання” спільнот, щоб послабити здатність українців до опору.
Стійкість на рівні спільнот і громад розбудовується через виявлення і підсилення громадських лідерів, активний розвиток спільнот, та формування планів реагування на кризові ситуації. Якщо відбувається руйнівна подія, спільноти, які мають підготовлені плани та треновані команди реагування, будуть готові швидко та ефективно діяти у відповідь.
Отже підсумовуючи: для формування особистої та колективної стійкості варто будувати такі опори:
1. Піклуватися про себе – звертати увагу на свій емоційний стан і не вагатися звертатися за професійною психологічною допомогою.
2. Піклуватися про близьких – помічати ознаки втрати стійкості у людей з найближчого оточення та допомагати їм звернутися до фахівців.
3. Об’єднуватися у спільноти – не ізолюватися, долучатися до спільнот за інтересами та активно їх розвивати.
4. Діяти спільно – усвідомлюючи свою силу, об’єднуватися в групи та сприяти розбудові стійкості на рівні місцевих спільнот і громад.
Вже протягом тривалого часу у світі розробляються моделі формування стійкості. Наприклад, найкращі підходи до збереження стійкості людей і родин в умовах війни були розроблені в Ізраїлі фахівцями Коаліції травми війни, що застосовують спеціальні методики психологічної підтримки. А найкращі практики стійкості спільнот у подоланні природних катастроф сформовані в США, де навіть запроваджені національні стандарти і рекомендації з формування стійкості та існують успішні приклади створення Хабів Стійкості (Resilience Hub).
В Україні питання розбудови стійкості – як особистої, так і колективної – набуло критичної актуальності з початку повномасштабного вторгнення росії. За прогнозами Міністерства охорони здоров’я, понад 15 мільйонів українців потребуватимуть психологічної підтримки внаслідок війни. Водночас, згідно з дослідженням потреб вразливих категорій населення України 2023 року, психологічна допомога в Україні значною мірою стигматизована і не сприймається як ефективний спосіб подолання емоційних навантажень чи кризових ситуацій. Так, за результатами опитування, 64% респондентів відчували стани тривожності, панічні атаки, депресію та стрес, проте більшість із них не визнавали потребу у професійній психологічній допомозі.
На розбудову стійкості українців наразі спрямовані численні програми за підтримки міжнародних організацій, таких як USAID, UNICEF, ВООЗ, ПРООН, НАТО, Світовий банк та уряди країн – партнерів, а також проєкти багатьох українських фондів і громадських організацій. На державному рівні розвиток доступної психологічної підтримки та зміна культури турботи про ментальне здоров’я українців є ключовими завданнями Всеукраїнської програми ментального здоров’я «Ти Як?» під патронатом Першої Леді Олени Зеленської. Системні заходи з формування життєстійкості та розвитку самозарадності людини, родини, спільноти і громади впроваджує Програма Життєстійкості, запроваджена Міністерством соціальної політики у партнерстві зі стратегічним партнером – Агрохолдингом “Астарта” та Благодійним Фондом “БФ “Повір у себе”.
В наступній публікації ми детальніше поділимось інструментами формування стійкості спільнот і громад, ґрунтуючись на дослідженні світових практик, яке Ruban Litvinova Social Impact Advisory провело в рамках консалтингового проєкту з розробки Стратегічної моделі Програми Життєстійкості та створення моделі оцінки соціального впливу Програми на добробут громад.
Олена Літвінова, партнерка і співзасновниця агенції Ruban Litvinova Social Impact Advisory